13.Лютенська сільська рада

  Контакти: 37353, с. Лютенька, вул. Дружби,64, тел.  8(05354)53-6-42  8(05354)53-6-42 , 53-6-24, 53-6-31

 e-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Сільський голова   Захлистенко Олександр Олександрович тел.53-6-42

Секретар сільської ради Фесун Олександра Іванівна

К-сть населених пунктів – 2

Площа – 20350,1га(в т.ч. орні землі – 8594,65 га, ліси – 8756,8 га)

К-сть населення – 3478, к-сть дворів – 1407 в т.ч.:

с.Лютенька – 3437; 1375

с.Юр'ївка – 41;32

Відомі людиЗасядько Олександр Дмитрович (20.11.1779 - 08.06.1837, Харків, Курязький монастир) - піонер космічної ери, винахідник і конструктор бойових ракет, генерал-лейтенант артилерії, керівник Артилерійського училища, спеціальної артилерійської лабораторії, Охтенського порохового заводу та Петербурзького арсеналу, нагороджений шпагою "За хоробрість" (таку ж відзнаку мав ще видатний полководець Багратіон), іменем О.Засядька названо один з кратерів Місяця; Леонтій Христовий (29.06.1898 - березень 1922?) -  командир повстанського загону проти політики «воєнного комунізму», незважаючи на нав'язане комуністичною пропагандою тавро бандита, в пам'яті людей він живе як народний месник, борець за волю України, оборонець прав і свобод її народу; Гузь Петро Іванович (1895 - 02.05.1959)– український кобзар, автор знаменитої «Думи про Максима Залізняка»; Скаженик Олексій Михайлович (1924 - ) – конструктор дизельних двигунів; Феоктист Павловський (1706 - 1744) - відомий іконописець, який розписував храми Києво-Печерської лаври і навіть Софійський собор; Іван Антонович Зарецький (1857-1936) -  відомий етнограф, археолог, збирач старовини, засновник Опішнянської гончарної майстерні, член Московського товариства любителів природи, антропології та етнографії, а також член Московського археологічного товариства; Михайло Лукич Величай (21.11.1907 - 30.09.1943) – Герой Радянського Союзу (за форсування Дніпра, дата указу: 22.02.1944)

 

                                          І Н Ф О Р М А Ц І Я 

                                    про історію села ЛЮТЕНЬКА

 

1.       Село Лютенька  Гадяцького району , центр сільської ради , якій підпорядковується село Юр”ївка  (Рижий хутір).     Воно знаходиться на відстані 12 км від с.Лютенька. Кількість дворів – 32, кількість населення  - 41 чол. День  с. Юрївки – 14 серпня.

 

2.       Герб сотенного містечка  Лютенька Гадяцького полку  прийнятий  у1772 році  має вигляд воїнського щита  зеленого кольору . Посередині щита  золотий козацький хрест .

Джерело : В.Панченко “ Міські та містечкові герби України “

 

Прапор Лютенської сотні ( з 1649 року ):  полотнище малинового кольору , а біля древка по вертикалі зеленого кольору . Посередині золотий козацький хрест .Під час визвольної війни  (1648 – 1654 роки )  Лютенська сотня  входила до Полтавського полку .

           Джерело : М.С.Пашко “ Історія Лютенської сотні “

 

3.       Географічне розташування .Село Лютенька Гадяцького району  розташоване на лівому березі річки     Псла , за 25 км від райцентру та за 27 км  від залізничної станції Гадяч

     Джерело : А.В.Кудрицький

                      “ Енциклопедичний довідник Полтавщини “ ( 1992 )

Село Лютенька  лежить у долині Псла  -  притоки Дніпра .Географічні координати   34 градуси  02   сх. довготи  і 50 градусів 11  північної широти  . Псьол протікає у західній частині Лютеньки, на віддалі 1,5 – 2 км від нього. Із північного сходу на південний захід через село протікає річка Лютенька, ліва притока Псла. Поверхня низовинна, висота якої над рівнем моря – 100 м.

Село знаходиться у південній частині Гадяцького району. Довкілля Лютеньки, зокрема територія лісів Безвіднянського лісництва межує із Зінківським та Миргородськими районами. Відстань до села Бірки Зінківського району 12 км, а до Великих Сорочинець Миргородського району – 20 км (дорога з твердим покриттям)

Джерело : Н.О. Строй “ Природа села “

                                          матеріали шкільного музею,1961 рік.

Площа населеного пункту  становить 1784 га .

 

5.Кількість населення  станом на 1 січня 2009 року складає 3437 чоловік

 

6. Кількість дворів  на 1 січня 2009 року – 1375

 

7. День села  - 28 серпня (храмове свято знаменитої Запорізької Успенської церкви: опис свята дано у статті Петра Одарченка “Запорізька Успенська церква в Лютеньці” – /Петро Одарченко. Українознавчі спостереження й фрагменти, статті, рецензії, спогади. –К.:Смолоскин, 2002. –196 с./

 

8. Історія села .Лютенька дуже давнє село. Тут і донині збереглося язичницьке свято “Віха” (зустріч нового року під час літнього сонцестояння).

      Біля Лютеньки знайдено пам’ятки черняхівської культури, а також сліди древнього городища “Старе”, що відноситься до скіфського, ранньослов’янського періоду.

Перша письмова згадка про село датована 26 жовтня 1634 року. Цього дня воєводі київському Лукашу Жолкевському, старості калушському, хмельницькому і переяславському було дано дозвіл на заснування “слобод” в урочищах: Краснопілля, Гадяч, Сарське, Рашівка, Лютенька, Грунь, Глинськ, Більськ... Пізніше Лютенька, як посаг, стала власністю його зятя Станіслава Жолкевського.

У 1643 році  він здає її в оренду  шляхтичу М.Длуському .

Походження назви села легенди пов’язують з ім’ям отамана Лютого, який колись володів цими землями, а також з тим, що ці місця були непрохідними, важкодоступними. “Лютенькими” – називали їх купці-мандрівники. Відомий археолог, етнограф І.А.Зарецький записав легенду про те, як: “...Їхали чумаки серед чистого голого степу і в жаркий полудень зупинилися відпочити, випрягли волів. Зібралися купою і радяться, що їм робити без води. “Худоба падає й самі пропадемо”, - кажуть кілька чоловік.

      Аж ось до них навпроти під’їжджають цигани. Підходить до гурту один та й просить води напитися. Чумаки йому відповідають: “Ми й самі пропадаємо від безвіддя”. Циган поглянув довкола та й говорить: “Знімайте лише з переднього воза переднє борозне (праве) колесо та йдіть позаду волів. Ударте колесом так, щоб моточина (ступиця) упірнула в землю”.

      Чумаки це й зробили. І тільки що колесо поставили на землю, як вода з-під нього так і задзюрчала. Циган і каже: “Ну, тепер пийте ви, напувайте й худобу вашу. Цієї води хватить вам і дітям, і внукам вашим”.

      Чумак напився і говорить: “Ай, лютенька!” (тобто холодна). А циган, від’їжджаючи, каже: “Як лютенька, то так її й звіть”.

      Оселилися чумаки в цьому місці, а через деякий час виросло тут і село. Як видно, з часом слово “лютенька” перейшло в Лютеньку. Так тепер це село й називається.

На початку визвольної війни  українського народу  під керівництвом Б.Хмельницького, Лютенька сотенне містечко  Гадяцького полку, а з 1649 року – Полтавського полку .1660 року Лютенька  увійшла до складу  Зінківського , а з 1671  року  знову до Гадяцького полку .

Містечко 1658 року було пограбоване, а на початку 1659 року дотла спалене ордою татар Карач-бея, значна частина населення потрапила у полон і зазнала нелюдських знущань.

У 1690 р. закріплена за дружиною гадяцького полковника Бороховича . 20.01.1709 під час  Північної війни Лютеньку захопили шведські війська. Після ліквідації козацького самоврядування  Лютенька стає власницьким селом. У 1764 році подарована К.Розумовському, якому дісталося 177 господарств посполитих селян. Найбідніша частина населення займалася  щетинництвом – ходінням у дорогу  для  обміну різних галантерейних товарів (голок, сережок, ниток, гребінців,  гапликів тощо) на щетину, вовну, роги,  кінські гриви і хвости .

      З 1781 року Лютенька у складі Чернігівського, 1791 – Київського намісництва, 1796 – Малоросійської, з 1802 – Полтавської губернії. У 1782 році до Лютенської сотні належало: козаків виборних –1711 (500 хат), під помічників – 1305 (344 хати), посполитих – 1204 (257 хат), а також в Лютеньці було 14 дворів різночинців. В ній нараховувалось три приходські та дві кладовищенські церкви: Успенська мурована, побудована на кошти гадяцького полковника Бороховича 1686 року, Воскресінська дерев’яна 1731 року, Миколаївська дерев’яна 1742 року і кладовищенські: Всесвятська дерев’яна 1675 року та Сікновенська дерев’яна 1873 року. В Успенській церкві було перепоховано прах гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького та поховано лютенського сотника, гадяцького полковника, наказного гетьмана козацького війська Михайла Бороховича.

За переписом 1859 року Лютенька – волосне містечко (власницьке, казенне, козацьке) Гадяцького повіту, 749 дворів  6100 жителів, винокурний  та два селітряних заводи; щотижня базар, чотири ярмарки на рік . У 1900р. у Лютенці 1310 дворів, 6165 жителів, 3 сільські громади, 2 церковнопарафіяльні, міністерська  і школа грамоти, 4 ярмарки на рік.

З 1888 року в Лютеньці почало діяти державне лісництво – Лютенська казенна дача.

1910 рік –1951 господарство, 8768 жителів, винокурний завод, паровий млин.

Радянську владу проголошено у січні 1918 року. Після вигнання денікінців  15.12.1919  у Лютенці створено волосний ревком  на чолі з І.Перевалою, а в травні 1920 року спалахнуло селянське антибільшовицьке повстання під проводом Леонтія Христового, яке згодом охопило територію Гадяцького, Зінківського, Миргородського та інших повітів Сумщини та Полтавщини і тривало до середини липня 1921 року.

На 07.09.1923 року Лютенька – центр сільради, якій підпорядковані  6 населених пунктів, 10520 жителів. Того ж року створено  сільськогосподарську артіль “Першотравневий день”, проведено осушення боліт на території села (солонці), розпочато посадку сосни на піщаних вигонах, які займали площу понад 2 тис. га. У 1928 році розпочала роботу артіль по видобутку торфу, який тривав аж до 70-х років. Цього ж року побудовано лікарню на 25 ліжок. У 1930 році  виникла ще одна артіль - колгосп імені Т.Г.Шевченка  (1933 року  розукрупнився  на 5 колгоспів ) . 1930 року збудовано сільбуд на 360 місць. У 1932 році став до ладу коноплезавод. 6 грудня 1932 року постановою Уряду України за “злісне невиконання плану хлібозаготівель” серед шести сіл України Лютеньку було занесено на республіканську чорну дошку. В селі  закрили школи, млини, олійниці, магазини, продукти з яких було вивезено в Гадяч, заборонили виїзд жителів з села, керівників якого було віддано під суд і засуджено до розстрілу. В Лютеньку прибула буксирна бригада 300 чоловік з Києва, Харкова, Гадяча, яка приступила до масового вилучення продуктів у населення, яке вже страждало від голоду. За найскромнішими підрахунками від голодомору в Лютеньці загинуло понад 2 тис. чоловік.

1939 рік - 8832 жителів (по сільраді).

На початку війни з фашистами влітку 1941 року Лютенька стала партизанським селом. В навколишніх лісах базувалися партизанські загони Гадяцького, Миргородського, Комишнянського та інших районів, які в кінці вересня влилися до складу партизанського з’єднання І.Й.Копьонкіна, яке перебувало поблизу Лютеньки. Тут діяв і лютенський партизанський загін Р.В.Івера. За активну підтримку партизан 27 листопада 1941 р. село оточив каральний загін фашистів, розпочалися масові розстріли населення. За одну ніч було розстріляно понад 150 мирних жителів і спалено десятки хат.

Під час німецько-фашистської окупації (11.09.1941-10.09.1943) до Німеччини вивезено 577, розстріляно і загинуло на фронтах 730 жителів села.

У 1974 році два колгоспи: “Заповіт Леніна” та імені Т.Г. Шевченка  об’єднано в один  під назвою останнього. У цей період в Лютеньці  знаходилася  центральна садиба колгоспу (м’ясо-молочного і зернового напряму, тех. культури), відділення зв’язку, овочевий та коноплезавод, Безвіднянське і Лютенське лісництва, середня  і неповна середня школи, лікарня, будинок ветеранів війни та праці, 3 дитсадки (на 110 місць), Будинок культури на 450 місць, сільська бібліотека (21,1 тис. од. зб.), спортзал, стадіон.

У 1992 р. збудовано на кошти ксп імені Шевченка середню школу на 500 місць.

9.Видатні земляки . Уродженцями с. Лютенька  є:

-          Засядько Олександр Дмитрович ( 1779-1838 )  вчений  у галузі ракетної справи, генерал-лейтенант (1829). У 1799-1829 – учасник усіх кампаній, що їх проводили російські війська. 1827 року  очолив штаб артилерії російської армії, створив кілька типів бойових ракет і спеціальних пускових пристосувань  для стріляння ними. Ім”я Засядька  присвоєно одному з природних  утворень на зворотному боці місяця ;

-          Феоктист Павловський  (Язловський, 1706-1744 ), живописець, що працював у Києві, керував знаменитою лаврською іконописною майстернею, навчався  в Київській академії. Писав ікони, пейзажі та портрети (відомий портрет Варлаама Ванатовича). Проводив розпис храмів, зокрема Софії Київської. Особливо відповідально працював над розписом відбудованого 1722-1729 рр. Успенського собору Києво-Печерської лаври.

-          1821 року в Лютеньці  розташована військова частина,  в якій служив декабрист В.О. Бесчанов ( 1802-59);

-          Іван Антонович Зарецький ( 1857-1936)  - український етнограф  і археолог, дослідник художніх промислів Полтавщини. Організатор гончарної майстерні  в Опішні ( 1894). Працював  у Природничо- історичному музеї Полтавського земства  1892-1902 і 1910-1912 роки. Був членом Московського археологічного товариства, проводив розкопки курганів в Полтавській і Харківській губерніях. Його праці: “Нариси про древності Харківської губернії”, “Список звірів, птахів і риб Полтавщини”, “Дослідження гончарного промислу на Полтавщині

-          Лариса Костянтинівна Волошина ( 1906-1975) –поетеса, українська письменниця;

-          Михайло Лукич Величай ( 1907-1943 ) - гвардії майор, командир 100-го полку, який першим форсував Дніпро в районі Дніпропетровська (с.Войсковое, 27-30.09.1943 р.), Герой Радянського Союзу (1944). Його іменем названа середня школа  в Лютеньці ;

-          Іван Володимирович Попович – професор Львівського університету, перший секретар комсомольського осередку (1921 р.) у с. Лютенька;

-          Галина Мелентіївна Скаженик (1926-2006) – доярка, делегат ХХІІ з’їзду КПРС, Герой Соціалістичної Праці (1961);

-          Іван Федорович Савченко (1923-2001) – завідуючий птахівничим комплексом КСП імені Шевченка, делегат ХХІІІ з’їзду КПРС, Герой Соціалістичної Праці (1966);

-          Олексій Михайлович Скаженик (нар. 18.10.1924 р.) – лауреат Державної премії СРСР, кандидат технічних наук, заступник головного конструктора Харківського заводу імені Малишева, конструктор дизельних двигунів;

-          Ольга Андріївна Мишаста – кандидат біологічних наук, працює в Криму;

-          Дмитро Васильович Кацюба (нар. 1921 р.) – доктор педагогічних наук, академік Академії історії і політології Росії, професор Кемеровського університету;

-          Олег Станіславович Когновицький – професор Петербурзької академії транспорту і зв’язку;

-          Павло Миколайович Гринь – доктор технічних наук, інженер Дніпропетровського гірничого інституту, заслужений працівник металургійної промисловості України;

-          Микола Семенович Пашко (1935-2007) – кандидат історичних наук, науковий працівник музею А.С.Макаренко в с. Ковалівка Полтавського району, працював учителем, журналістом, редактором обласних газет Львова, викладачем Полтавського педуніверситету;

-          Іван Васильович Хлопко та Лисенко Михайло Степанович – заслужені випробувачі космічної техніки (2006 рік), працювали на космодромі “Байконур” і “Плєсєцк”, в Головному Центрі випробувань і управління космічними польотами у Москві;

-          Станіслав Владленович Когновицький – заслужений агроном України

-          Микола Миколайович Хоменко (1948-1996) – заслужений агроном України;

-          Василь Антонович Гринь – заслужений лісівник України (2003);

-          Леонід Васильович Думенко (1951-2004) – заслужений журналіст України, головний редактор газети “Зоря Полтавщини”;

-          Володимир Федорович Діхтяренко (нар. 1936 р.) – генерал-майор, начальник політуправління штабу Київського військового округу;

-          Федір Несторович Савченко (нар. 1929 р.) – генерал-лейтенант Камчатського військового округу;

-          Петро Іванович Гузь (1895-1959) – відомий український кобзар, народний музикант, автор знаменитої “Думи про Максима Залізняка”;

-          Кулинич О.Я. – професор медицини, працює в Удмуртському університеті.

-          Чайка Іван Федосієвич – директор Лютенської ЗОШ 1-3 ступенів, автор книг «Дзвони над Лютенькою», «Відлуння», «Угерці».

-          Перевала Т.В. – кандидат педагогічних наук , проживає в місті Тернополі і є автором книг «Душі криниця», «Сльози твої, Україно», «Свою Україну любіть».

-          Гринь Борис Панасович – міністр хлібопереробної промисловості  Росії.

-          Стогній Борис Сергієвич – академік НАНУ.

-          Стогній Вадим Сергієвич – кандидат технічних наук, заступник міністра освіти. Село Лютенька є батьківщиною родини Стогніїв.

-          Редзюк Володимир Григорович – заступник міністра фармацевтичної галузі.

10. Славні родини:

Яків Засядько – Лубенський полковник;

Лук’ян Якович Засядько – Лютенський сотник;

Данило Лук’янович Засядько – водний:

Дмитро Данилович Засядько – головний гармаш Запорізької Січі;

Олександр Дмитрович Засядько – генерал-лейтенант, кавалер найвищих орденів Російської імперії, нагороджений золотою шпагою “За хоробрість”, винахідник вітчизняних бойових ракет.

11. Сучасність населеного пункту (економіка, соціальна сфера, політичне життя, перспективи розвитку).

Одне з найбільших в області с/г товариство імені Шевченка, Лютенське і Безвіднянське лісництва, мисливське господарство “Факел”, коноплезавод, цегельний завод, 4 приватних підприємства по обробці деревини, Лютенське споживче товариство, приватні підприємства побутового обслуговування – аптека, 12 магазинів, ательє, 2 перукарні, 4 кафе, 2 бані, сауна, стадіон, спортзали. Лютенська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Лютенська лікарня, амбулаторія, відділення зв’язку.

З 2006 року Лютенька входить до обласного туристичного маршруту “По гоголівських місцях Полтавщини”.

      Перспективи розвитку:

-          продовжити роботу по створенню державного краєзнавчого музею, затвердженого Гадяцькою районною радою;

-          розробити інноваційні механізми щодо реставрації пам’ятки історії, культури та архітектури, розташованої на території села Лютеньки -  Свято-Успенської церкви, що рішенням Кабінету Міністрів України підлягає відбудові;

-          проводити роботу по формуванню Гадяцького ландшафтного парку, до якого входить Лютенька, організувати зони масового відпочинку в урочищах Каламбетове (володіння сотника Лютенської сотні), Макітерка (місце формування загону повсталих селян отамана Христового), Березовий Ріг (місце, де базувалося партизанське з’єднання Копьонкіна, в якому перебували секретарі Полтавського підпільного обкому, миргородські, гадяцькі і лютенські партизани), Засядьківщина (на честь генерала Засядька – винахідника бойових ракет);

-          на подвір’ї колишньої школи біля новоствореного музею встановити пам’ятний знак козацької слави;

-          у новоствореному парку у центрі села Лютеньки встановити пам’ятний знак жертвам голодомору (1932-33 рр.) в зв’язку з тим, що село Лютенька – одне з шести сіл України, занесених на республіканську “чорну дошку”;

-          формування в громади бережливого ставлення до навколишнього середовища, яке сьогодні має цінні рекреаційні ресурси для зеленого туризму і являється місцем полювання у двох лісництвах села туристів з Києва і паломництва грибників з навколишніх районів і областей;

-          поширення досвіду з удосконалення рекреаційної інфраструктури туристичного бізнесу шляхом розповсюдження буклетів та видавництва історико-краєзнавчого довідника і проведення етнографічних фестивалів;

-          здійснення будівельно-технічних робіт по створенню зони масового відпочинку на екологічній стежці “Підлуг – Гоголівське лісництво” із залученням волонтерських груп (методом толоки).

 

У селі є пам’ятник Герою Радянського Союзу М.Л.Величаю (погруддя - 1965 р.), В.І.Леніну (1967 р.), Монумент Солдатської Слави  на честь воїнів 373-ї Червонопрапорної Миргородської дивізії ( 1973 р.), Меморіал Слави, споруджений на честь воїнів-односельців (544 чол.) жертв фашизму і воїнів-визволителів, які загинули у Великій Вітчизняній війні (1983 р.), у Безвіднянському лісництві встановлена пам’ятна стелла і збудовані землянки на місці базування партизанського з’єднання І.Й.Копьонкіна та Полтавського підпільного обкому в 1941-42 рр. (1971р.), братські могили: могила часів Української революції 1918-1921 рр. (1985 р.), у центрі села – лютенчанам і воїнам 373-ї стрілецької дивізії, полеглим у Великій вітчизняній війні (1985 р.), у полі – воїнам 373-ї стрілецької дивізії, що визволяла село і пам’ятник (1985 р.), у школі на місці розстрілу мирних громадян – жертв фашизму і пам’ятник (1985 р.); пам’ятний хрест скорботи про голодомор 1932-33 рр. (1993 р.), пам’ятник біля могили кобзаря – П.І.Гузя (2002 р.), пам’ятники на могилах Героїв Соціалістичної Праці Савченка І.Ф. (2001 р.),

Скаженик Г.М. (2006), Меморіальна дошка на приміщенні музею винахіднику бойових ракет О.Д.Засядьку (2005 р.).